Санчата/санки

[Marichka from Kyiv]

Санчата
Автор: Марічка, та що з Києва
Фэндом: Hetalia: Axis Powers
Персонажи: Західна (Марічка Черненко) і Східна Україна (Кирило Черненко), Україна (Софія Чернекко). Згадуються: Росія (Іван Брагинський), Білорусь (Наталя Арловська).
Рейтинг: G
Жанры: Юмор, Повседневность
Размер: Мини, 6 страниц
Кол-во частей: 2
Статус: закончен
Описание:
Західна і Східна Україна поїхали кататися на санчатах без дозволу матері.

Санчата

Зима чудова пора для дітей, особливо коли снігу по пояс. Їм це лише в радість, яка різниця, чи може сусідова машина виїхати з двору, чи дерева ламаються під вагою снігу, зате так гарно. Ніби хтось спеціально вночі обліпив усе довкола білою ватою. Але це не головне, головне це погратися в сніжки чи з’їхати на санчатах з найкрутішої, з найвищої гірки...
На горі стоять двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Хлопчик був одягнутий тепло, але якось неохайно, руки його, ніби з роду не миті, були чорні від бруду й вугілля, скільки мати не намагалась їх відмити нічого не виходило. Воллося в нього мабуть було русяве, але його не видно було через шахтарську каску, яка була занадто велика, тому весь час налазила йому на очі. Це власне і був Східна Україна, або як його називали нормальні люди – Кирил. Дівчинка була майже повною його протилежністю, хоча по тому як вони були схожі можна було сказати, що вона Кирилу сестра. Одягнута вона була охайно, але на пальті все одно можна було побачити декілька свіжих дірок, які з’являлись так швидко, що мати просто не встигала їх зашивати. У неї була туга руса коса аж до пояса, голубі очі, так само як і у брата, і щира дитяча посмішка на обличчі. ЇЇ звали Західною Україною або просто Марічка.
Обидва сиділи на санчатах готуючись до спуску.
- Ну, поїхали? – Західній Україні вже набридло чекати.
- Почекай, почекай... – Кирило трохи боявся спуску. – Може нам по одинці з’їхати? Спочатку ти, а потім я.
- Ну, ні. Ти, як минулого разу втечеш, а я потім від матері отримаю. І не так би було все страшно як би не постійні її репліки типу: „А Кирил так не робив”, „Кирил слухається мене”, „Кирил не осоромив прізвище Черненків”.
- А може...
- Що „може”, „може”. Ти хочеш їхати чи ні?
Марічка, образившись на „східного брата” встала з санчат і повернулась до нього спиною. Останнім часом вони часто сварилися з братом, то один чашку розіб’є, то друга пам’янник Сталіну обмалює, то хтось вибори програє, то виграє... У них взагалі життя веселе. Врешті решт мовчання прирвала Західна Україна:
- І навіщо ти цю каску нап’яв?
- Звичка, — сказав Кирило з полегшенням, бо він знав, що коли його сестра згадує про каску, наближається примирення, — Це ніби як для тебе брати з собою гвинтівку, коли ми їдемо в Москву.
- Я це роблю для самозахисту, — Марічка повернулась до нього обличчям, на якому з’явилася посмішка, адже розмови про гвинтівку завжди закінчувались спільним рішенням.
- А коли ти перестанеш це робити?
- Коли Москва стане райцентром Чернігівської області! – від такої думки, Марічкін настрій зовсім покращився і вона знов сіла в санчата.
Кирило, на хвилинку уявив, що буде, якщо пророцтво Західної України справдиться. Уявив тризуб на кремлі і спалення Леніна і всі ті інші західноукраїнські мрії, від такої думки йому стало неприємно, чимось йому дуже мила була та Москва.
- Ну, що, — обірвала його думки сестра, — Слава Україні!
- А? – він не встиг зрозуміти, до чого вона це сказала, бо в ту ж мить вони помчали вниз.
- Героям славааа~ — як завжди кричала Марічка, але брат не підтримував її радісний крик, хіба що тільки „ааааа~” вкінці.
Раптово, на їхньому шляху з’явилося дерево.
- Повертай, повертай! – просила сестра брата, і він все ж все ж повернув, але не дуже вдало, бо замість дерева вони урізались в купу снігу, яка знаходилась трохи ліворуч.
Вилізши зі снігу, „захід” почав докоряти „сходу”:
- Я ж казала повертай.
- Я й повернув.
- Праворуч а не ліворуч, дурню.
Можливо, ще б довго вони сперечалися, як би не з’явилася мати. Обидва відразу ж затихли, і подивились на неї як умога невиннішим поглядом. Але їх спробі були марними, Україна була налаштована серйозно. Зітхнувши, брат з сестрою покірно пішли додому за матір’ю, намагаючись не зустрічатись з нею поглядом...
Дома, обидва, схиливши голови слухали докори матері. Просто дивлячись в підлогу, навіть не намагаючись виправдатися, бо Схід знав, що якщо він скаже, що Марічка його підмовила, то це призведе, до ще суворішого покарання і як мінімум година розповідей про УПА. Хоча яке це мало до нього відношення, мабуть, мати просто знала як він не любить ці розповіді. Його хитріша західна сестра, просто чекала моменту, для того щоб сказати одну з тих фраз, які просто чудодійно діяли на Софію Черненко (так до речі звали їхню матір).
- Хіба я тепер можу на вас покластися? Я ж думала, що ви відповідальні, що вас можна самих відпустити гуляти! Все... – коли Україна казала „все” це могло означати тільки те, що зараз комусь добряче дістанеться лозою. Тут і приходив час для фрази Марічки:
- Мам, невже ти коли була малою, ти ніколи так не робила?
Україна замислилася, справді ж, було таке. Ще коли жива була її матір – Київська Русь, в ті далекі часи, коли всі вони були зовсім малими. Вони – це Україна, Росія і Білорусь. В таку ж сніжну зиму, на такій же гірці, багато років назад, стояли вони троє і готувалися до спуску. Софія трохи злякано дивилася вниз:
- Може не треба, нам же матір заборонила...
- Не хвилюйся, я вже три рази звідси з’іжав. Вона досі про це нічого не знає.
- Але ж...
- „Але ж”, „але ж”. Ти будеш кататись чи ні?
Вона послухалась брата і сіла біля нього на широкій дошці, яка заміняла їм санчата. Іван запропонував Наталі по’їхати разом з ними, але вона тільки заперечливо похитала головою. Тоді він почав вмовляти Білорусь, в решті решт, вона сказала:
- Добре...
Вона підійшла ззаду, та намагалась примоститись десь там, але, чи так вона необережно сідала чи спеціально підштовхнула, вниз полетіло тільки двоє, а Наталя з байдужим виглядом дивилась їм вслід.
- САЛОООО! — кричала Софія, але її голос перебивав трохи нижчий хлопчачий
- ВОДКАААА!
Дивно, але він тоді навіть не знав, що те слово означає. Іван вигадав його якось випадково і вживав де тільки можна. Врешті решт слово „водка” стало для нього чимось на кшталт бойового кличу.
Вони стрімко мчали вниз, набираючи швидкість. Раптом, через нерівність поверхні, дошка, яка далеко не досконало заміняла санчата, підскочила, скинувши своїх "вершників".
На щастя, тоді всі вціліли, але, все ж, від гніву матері, Софії та Івану не вдалося вберегтись, зрадниця Наталя все розказала Київській Русі. І за те, що Іван „підмовив сестру на небезпечне для життя заняття”, а Софія в свою чергу „не змогла його відмовити”, вони отримали так, що майже тиждень не могли сісти. Наталі ж, за зраду, оголосили бойкот, сроком в два тижні. Вона бувало, мало не плакала, просячи щоб вони з нею поговорили, але вирок був виконаний без жодних пом’якшень... Ех, як же тоді добре було!
З роздумів її вивів закипівший чайник, залишивши дітей в кімнаті вона побігла вимикати плиту. Захід і схід зустрілися поглядами, і так без слів, ніби очима обмінялися інформацією. Тут Софія знову зайшла до кімнати:
— Я розумію, можливо, покарання здасться вам занадто жорстоким...
„Обломилися” – одночасно подумали брат і сестра.

Санки

Зима замечательное время для детей, особенно когда снега по пояс. Им это только в радость, какая им разница, что машина соседа не может выехать с двора или, что деревья ломаются под тяжестью снега, зато так красиво. Будто кто-то специально ночью облепил все вокруг белой ватой. Но это не главное, главное это поиграть в снежки или съехать на санках с самой крутой, самой высокой горки...
На горе стоят двое детей, мальчик и девочка. Мальчик был одет тепло, но как-то неряшливо, руки его, словно никогда не мытые, были черные от грязи и угля, сколько мать не пыталась их отмыть ничего не получалось. Волосы у него видимо было русые, но их не было видно из-за шахтерской каски, которая была слишком велика, поэтому все время влезала ему на глаза. Это и был Восточная Украина, или как его называли нормальные люди — Кирилл. Девочка была почти полной его противоположностью, хотя по тому как они были похожи можно было сказать, что она Кириллу сестра. Одета она была опрятно, но на пальто все равно можно было увидеть несколько свежих дырок, которые появлялись так быстро, что мать просто не успевала их зашивать. У нее была толстая русая коса до пояса, голубые глаза, так же как и у брата, и искренняя детская улыбка на лице. Ее звали Западной Украиной или просто Маричка.
Оба сидели на санях готовясь к спуску.
— Ну, поехали? — Западной Украине уже надоело ждать.
— Подожди, подожди ... — Кирилл боялся спуска. — Может нам по одиночке съехать? Сначала ты, а потом я.
— Ну, нет. Ты, как в прошлый раз уйдешь, а я потом от матери получу. И не так бы было все страшно как бы не постоянные ее реплики типа: "А Кирилл так не делал", "Кирилл слушается меня", "Кирилл не посрамил фамилию Черненко".
— А может ...
— Что "может", "может". Ты хочешь ехать или нет?
Маричка, обидевшись на "восточного брата" встала с саней и повернулась к нему спиной. В последнее время они часто ссорились с братом, то один чашку разобьет, то вторая памятник Сталину обрисует, то кто-то выборы проиграет, то выиграет ... У них вообще жизнь веселая. В конце концов молчание прервала Западная Украина:
— И зачем ты эту каску надел?
— Привычка, — сказал Кирилл с облегчением, ибо он знал, что когда его сестра вспоминает про каску, приближается примирение, — Это вроде как для тебя брать с собой винтовку, когда мы едем в Москву.
— Я это делаю для самозащиты, — Маричка повернулась к нему лицом, на котором появилась улыбка, ведь разговоры про винтовку всегда заканчивались общим решением.
— А когда ты перестанешь это делать?
— Когда Москва станет райцентром Черниговской области! — От такой мысли, Маричкино настроение совсем улучшилось и она опять села в сани.
Кирилл, на минутку представил, что будет, если пророчество Западной Украины сбудется. Представил трезубец на кремле и сожжение Ленина и все те другие западноукраинские мечты, от такой мысли ему стало неприятно, чем-то милая была ему эта Москва.
— Ну, что, — оборвала его мысли сестра, — Слава Украине!
— А? — Он не успел понять, к чему она это сказала, потому что в тот же миг они помчались вниз.
— Героям славааа ~ — как всегда кричала Маричка, но брат не поддерживал ее радостный крик, разве что только "ааааа ~" напоследок.
Внезапно, на их пути появилось дерево.
— Поворачивай, поворачивай! — Просила сестра брата, и он все же все же вернул, но не очень удачно, ибо вместо дерева они врезались в кучу снега, которая находилась немного влево.
Взобравшись из снега, "запад" начал упрекать "восток":
— Я же говорила поворачивай.
— Я и повернул.
— Вправо, а не влево, дурак.
Возможно, еще бы долго они спорили, как бы не появилась мать. Оба сразу же затихли, и посмотрели на нее как можно невиннейшим взглядом. Но их попытки были тщетными, Украина была настроена серьезно. Вздохнув, брат с сестрой покорно пошли домой за матерью, стараясь не встречаться с ней взглядом ...
Дома, оба, склонив головы слушали упреки матери. Просто глядя в пол, даже не пытаясь оправдаться, потому, что восток знал, что если он скажет, что Маричка его подговорила, то это приведет, к еще более сурового наказания и как минимум час рассказов об УПА, в исполнении его сестры. Хотя какое это имело к нему отношение? Видимо, мать просто знала как он не любит эти рассказы. Его более хитрая западная сестра, просто ждала момента, чтобы сказать одну из тех фраз, которые просто чудодейственно действовали на Софию Черненко (так кстати звали их мать).
— Разве я теперь могу на вас положиться? Я же думала, что вы ответственны, что вас можно самих отпустить гулять! Все ... — Когда Украина говорила "все" это могло означать только то, что сейчас кому изрядно достанется лозой. Здесь и приходило время для фразы Марички:
— Мам, неужели ты когда была маленькой, ты никогда так не делала?
Украина задумалась, действительно же, было такое. Еще когда жива была их мать — Киевская Русь, в те далекие времена, когда все они были совсем маленькими. Они — это Украина, Россия и Беларусь. В такую ​​же снежную зиму, на такой же горке, много лет назад, стояли они трое и готовились к спуску. София немного испуганно смотрела вниз:
— Может не надо, нам же мать запретила ...
— Не волнуйся, я уже три раза отсюда съезжал. Она до сих пор об этом ничего не знает.
— Но ...
— "Но", "но". Ты будешь кататься или нет?
Она послушалась брата и села возле него на широкой доске, которая заменяла им санки. Иван предложил Наташе поехать вместе с ними, но она только отрицательно покачала головой. Тогда он начал уговаривать Беларусь, в конце концов, она сказала:
— Хорошо ...
Она подошла сзади, и пыталась пристроиться где-то там, но так ли она неосторожно садилась или специально подтолкнула, вниз полетели только двое, а Наталья с безразличным видом смотрела им вслед.
— САЛОООО! — Кричала Софья, но ее голос перебивал несколько ниже мальчишеский
— ВОДКАААА!
Удивительно, но он тогда даже не знал, что это слово означает. Иван придумал его как-то случайно и употреблял где только можно. В конце концов слово "водка" стало для него чем-то вроде боевого клича.
Они стремительно неслись вниз, набирая скорость. Вдруг, через неровность поверхности, доска, которая далеко не в совершенстве заменяла санки, подскочила, сбросив своих "всадников".
К счастью, тогда все уцелели, но, все же, от гнева матери, Софии и Ивану не удалось уберечься, предательница Наталья все рассказала Киевской Руси. И за то, что Иван "подговорил сестру на опасное для жизни занятие", а София в свою очередь "не смогла его отговорить", они получили так, что почти неделю не могли сесть. Натали же, за предательство, объявили бойкот, сроком в две недели. Она бывало, чуть не плакала, прося чтобы они с ней поговорили, но приговор был исполнен без всяких смягчений ... Эх, тогда все было по другому!
Из размышлений ее вывел закипевший чайник, оставив детей в комнате она побежала выключать плиту. Запад и восток встретились взглядами, и так без слов, будто глазами обменялись информацией. Здесь София снова зашла в комнату:
— Я понимаю, возможно, наказание покажется вам слишком жестоким ...
"Обломились" — одновременно подумали брат и сестра.

@темы: Фанфикшн

Comments

[Котэцу, о любовь моя, Котэцу, выходи за меня]

у Вас украли кат, как это больно)
а насчет фанфика - очень даже мило)

[Marichka from Kyiv]

Простите, что сделали?

[Котэцу, о любовь моя, Котэцу, выходи за меня]

тег MORE, чтобы часть текста скрыть

Как это мило, о боже ^^

[Marichka from Kyiv]

Котэцу, о любовь моя, Котэцу, выходи за меня,

А. Спасибо, исправила.

Mimea ne~e

Рада, что Вам понравилось ^^

[mig-70]

Слава Україні Marichka from Kyiw

хоть кто-то написал по-нашему!!!!!